"Моя Україно!"

Перейти на головну сторінку проекту "Моя Україно!"

Історія

Хустка прийшла на зміну давнішим платовим жіночим головним уборам — обрусу та намітці. У XVII–XIX століттях хустка і намітка побутували поруч.

Декілька разів хустка згадується у Актовій книзі Житомирського міського уряду кінця XVI століття. Йдеться там, наприклад, про хустки з «полотна коленського», що вишиті шовком.

У списках і реєстрах майна з Чернігівщини XVII–XVIII століття зустрічаються «хустки полотняні», «хустка, чорним шовком шита», «хусток дві рябих турецьких».

У XIX столітті у широкому вжитку опинилися крамні шовкові та вовняні хустки, що проникали з Півдня та Західної Європи. Особливо інтенсивно їх поширення відбувалося у другій половині XIX століття. На Півдні України домоткані хустки були витіснені виробами московських мануфактур на початку XX століття.

Проте, ще на початку XX століття білі домоткані хустки активно використовувались в районах, де було розвинене ткацтво.

Хустка в українській обрядовості

Широко використовувались хустки у весільному обряді.

Під час сватання дівчина дарувала по хустці старостам і пов'язувала хлопцеві, якщо давала згоду на шлюб. Нареченому молода дарувала хусточку виткану та вишиту власноруч.На початку XX століття на цій хусточці подекуди в кутах були вишиті монограми нареченого у віночках. У деяких місцевостях обряд заручин називали «хустки» (у інших — «дання рушників», «брання рушників», «рушники»).Дання рушників і хусток було, в певному розумінні, священною жертвою одного роду іншому і повинно було сприяти зближенню родів. Після «хусток» дівчина не могла відмовитись від весілля, тому що це був великий сором.

Хустка в українському побуті

Ху́стка — шматок тканини або в'язаний трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов'язують на голову, шию, накидають на плечі. Образ українського фольклору.

Як елемент народного вбрання хустка використовувалась замість намітки у якості обов'язкового головного убору заміжньої жінки. Вбиралися у неї також незаміжні дівчата взимку, під палючим сонцем та у деяких регіонах пов'язували її як начільну пов'язку.

Хустку носили по всій території України. Влітку — полотняну або куповану ситцеву (вибійчану, мережану, вишиту), взимку — домоткану або фабричну вовняну.

Хустка була маркером соціального стану жінки. Молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки — темні, вдови — чорні. Незаміжні дівчата часто вив'язувались вінкоподібно.

Хустки свідчили про рівень достатку родини. Заможні жінки зазвичай купували дорогі шовкові та вовняні хустки. Про коштовність хусток свідчить той факт, що за польської влади на Західній Україні чоловік повинен був десять днів працювати аби купити своїй дружині хустку.

У тому чи іншому вигляді хустка була присутня у традиційному вбранні більшості народів світу.

Нині хустки продовжують залишатися частиною вбрання або аксесуаром до нього як жінок, так і, у деяких формах, чоловіків.

Давніше використовували полотняні та вовняні хустки домашнього виробництва, потім їх витіснили фабричні зразки. Процес зміни найактивніше проходив поблизу міст з ярмарками та крамницями, пасивніше — у районах, віддалених від промислових центрів